В далекому 1979 світ переповнювали неабиякі політичні, економічні та культурні події.

І на цьому строкатому тлі в радянському Львові, на одній з найстаріших вулиць – Вірменській, в будинку під №19 (за Польщі тут працював майстер біжутерії Бадер), відкрилась кав’ярня, якій судилось стати культовою. Попри те, що "Вірменка" славилась найсмачнішою кавою, вона стала місцем, де збиралися "Діти квітів". 

Новина про тусовку хіпанів ширилась Союзом! Сюди з’їжджались неформали, пацифісти, художники, актори, рок-музиканти з Москви, Ленінграда, Вільнюса, Таллінна і т.д. Тут обмінювались самвидавом, читали заборонених Солженіцина, Булгакова, слухали заборонений рок-н-ролл… "Бували дні, коли до кав’ярні набивалось до сотні людей, і надворі утворювалась неймовірна тусовка, - згадує Алік Олісевич, і порівнює її з видатним пітерським "Сайгоном".

"Вірменка" мала тільки 7 столів всередині, черга за кавою стояла аж на вулицю, Ось чому саме тут зародилась традиція виходити з кавою надвір, сидіти на тротуарі, по підїздах. А це було забороненим у радянський час, і частенько міліція переслідувала відвідувачів. Їх у цей момент рятували тодішні бармени “Вірменки” пані Софія та пані Надя, випроваджуючи “чорним ходом” у подвір’я.

"Вірменка" часто згадується в роботах багатьох творців. Так, відомий письменник Юрій Винничук писав: "У Львові вважалося, що найкращу каву готували на Вірменській та у "Нектарі" на Саксаганського. Тому уся кавова еліта ходила серед дня саме у ці заклади. На Вірменській збиралися хіпі, в "Нектарі" – актори, розмаїта інтелігенція. Збиралися вони у певні години – кожна компанія в інші, а кава була лише приводом для таких здибанок…".

 

>

>

>